Бажаю кожному бути на своєму місці, почуватися комфортно, бути успішним у всьому, займатися улюбленою справою, і ніколи не забувати своє коріння, своїх батьків, свій народ.

Щастя полягає в люблячій та відданій сім’ї, довгих роках життя як на Кавказі та достатком радісних новин! За це й вип’ємо.

Кажуть, що на Кавказі багато довгожителів, бо там чудовий клімат. Це дійсно так, але не це головне. Головне для довгого щасливого життя – це дружба, кохання та підтримка близьких людей. Решта не так важливо. Тож давайте піднімемо келихи за те, щоб у нас все це було.

 

 

Як кажуть на Кавказі, годуй барана змолоду, щоб було що їсти на старості. Давайте вип’ємо за те, щоб ми берегли здоров’я в молодості і в старості не витрачали гроші на лікування.

У горах жила людина. Почався сильний ураган, до нього постукали троє мандрівників. Вони попросили ночівлю. Але будинок був маленький, і помістився б лише один мандрівник. І тоді вони назвали себе, Гроші, Щастя та Любов. Хазяїн пустив Любов. Увійшла Любов, з’явилося Щастя, прийшли Гроші.

Один маленький, але дуже гордий баранчик вирішив відірватися від стада, і його з’їли вовки. Давайте вміти дружити і ніколи не забувати про друзів.

Один мудрий кавказький старець сказав: “Багаті ми не тим, що маємо в кишенях, а тим ми багаті, що в серці та душі у нас”. Тож давайте вип’ємо за багатство у всьому!

Кожен щасливий по-своєму. Хтось прагне грошей, хтось слави. А істина одна – сім’я кожному потрібна. За те, щоби ми всі цінували своїх рідних!

Десь далеко-далеко над горами літає птах щастя і шукає людину, якій його має подарувати. Давайте ж вип’ємо за те, щоб цей птах відвідав кожного з нас і подарував частинку щастя. І ми всі житимемо довго і щасливо, не знаючи ні в чому потреби.

Один дуже сильний і гордий джигіт був настільки гордий, що ніколи не брав допомоги ні від кого. І ось одного разу він йшов пізно додому, оступився, упав і зламав ногу. Піднятися і дійти до будинку він не міг, а через свою гордість не хотів нікого кликати на допомогу. І так знесилів, що вночі замерз і помер. Тож давайте вип’ємо за те, щоб ми були гордими, але завжди розуміли, що є ситуації, з якими без дружньої допомоги не впоратися. За дружбу, любі мої.

Давайте піднімемо келихи за стійкість духу, непохитного, як Еверест, за стрімкість, рішучість та волелюбність, як у орла. І нехай до цих якостей завжди додається здоров’я міцне, як найкраще вино!

Один кавказький мудрець сказав: «Для мене зоряне небо це не просто небо. Кожна зірка означає душу прекрасної і доброї серцем людини, яка прожила гідне і чесне життя, і знайшла життя на небі». Тож давайте вип’ємо за те, щоб ми прожили гідне, щасливе і порядне життя, і стали зірками!

Чому орел літає так високо і так впевнено? Тому що вся його сила — у крилах, упевненість — у кожному помаху крила. Його чуття підказує йому те, що неможливо побачити очима. Так нехай у кожному з нас прокинеться такий орел, який вселяє нам впевненість у кожному кроці, дасть можливість відчувати те, чого не видно. Тоді наш політ по життю буде впевненим та стабільним!

 

 

Один мудрий аксакал розповів мені історію. Один чоловік, дуже змучений життям важким вирішив повіситися. Коли дійшло до того, що треба засовувати голову в петлю, він раптом згадав, що в холодильнику залишилася пляшка горілки. Вирішив він наостанок, так би мовити, випити чарку. Випив, і повернувся на колишнє місце, і раптом його осяяло, що в житті щось покращилося. Суть така: пам’ятайте, навіть коли зовсім погано, незабаром життя налагодиться!

Кажуть, що мудрість полягає у вчинках. Тож вип’ємо ж за те, щоб добрих вчинків було більше, і мудрість процвітала!

Якось два молоді джигіти посперечалися, які жінки красивіші. Один стверджував, що брюнетки. Інший вважав, що білявки. Вони вирішили запитати у старійшини. Аксакал похитав головою і сказав: «Справжній джигіт, коли його спитають, брюнетки чи блондинки подобаються йому більше, зобов’язаний відповісти: «Так!» За правильні рішення справжніх чоловіків!

Високо — високо в горах, серед чудових снігових вершин, мешкав найсвіжіший і найвільніший вітер. Він був швидкий як удар блискавки, сильний як дев’ятий вал і сміливий як закоханий юнак! Але одного разу, вирішив він поглянути на світ за межами гірських вершин і спустився в долину. І побачив дивовижну річ, створену людськими руками — це був вітряк. Вирішив вільний вітер ближче роздивитися незрозумілу річ, та так і заплутався в лопатях, що вже ніколи не зміг викрутитись. І з того часу так і крутить він млинові крила і не знає більше іншого життя. Тож давайте вип’ємо за те, щоб ніколи цікавість не позбавляла нас свободи!

Один гірський козел вирішив піднятися на вершину найвищої скелі, щоб показати свою перевагу над іншими. Йому довелося дертися не одну годину, і, коли до піку залишалося зовсім небагато, тварина оступилася і зірвалася вниз. Так піднімемо келихи за те, щоб у нашому житті було якнайменше козлів!

Високо-високо в горах жив баранець. І найбільше у світі він хотів так само, як птах, злітати в небо і бачити всю красу гірської природи з висоти пташиного польоту. Всі друзі та рідні казали йому, що це неможливо, що це шалена ідея, що краще просто щипати траву і ходити з місця на місце, що на більший баран не здатний. Але одного разу, задивившись на небо, баранець відстав від отари і його за загривок схопив і підняв у повітря орел. Баранець зрадів і почав розглядати все довкола. У цей момент орел стиснув пазурі на своїх лапах і зламав баранчику хребет, від чого той помер. А випити хочеться за те, щоб наші бажання не змушували нас ризикувати всім, що маємо.

У кавказців є легенда: коли в сім’ї з’являється дитинка, то на додаток до неї з’являються 100 чортів. Коли їй виповнюється рік, то народжується одне янголятко, а чортів стає на одного менше. І так щороку: число ангелів збільшується, а чортів — зменшується. Піднімемо фужери за те, щоб ми дожили до того моменту, коли чортів не залишиться!

Одного аксакала запитали: «Що таке щастя?». Він відповів: «Щастя – це почута пісня. Пісня душі, яку не заглушив шум думок. Вона завжди звучить, але почути її можна лише тоді, коли дозволяєш світові бути прекрасним. Коли твій погляд на світ та думки про нього чисті». Давайте вип’ємо за те, щоб наші думки були стерильними!

Як кажуть аксакали, у житті людина повинна уникати двох типів людей: тих, яким вона не потрібна, і тих, які не потрібні їй. Так піднімемо келихи за всіх нас, які сидять за цим святковим столом. Нехай кожен з нас завжди буде неодмінно комусь потрібен!

Старий мудрець одного разу промовив вагомі слова: «У житті кожної людини завжди є два шляхи. І якщо ви сумніваєтеся, яким вам йти — зупиніться і не йдіть ні по одному. Давайте вип’ємо за наше з вами розуміння моменту, коли треба зупинитись!

 

 

Як вулкан, наймогутніший, щоб у вас кипіла кров. Як ураган найсильніший у вас літали думки. Щоби ваші мрії завжди Бог чув. Як у небі світить сонце, нехай душа ваша світиться. І нехай ваше найпотаємніше бажання справдиться!

Один дурний і гордий баран так сильно хотів бути найкращим у своїй зграї, що видерся на найвищу вершину найвищої гори. Почався сильний вітер, усі барани згуртувалися в череду і встояли, але той баран, на жаль, був один і не зміг встояти перед силою вітру. З його черговим поривом він полетів в ущелину і розбився. Тож вип’ємо за те, щоб у нашій компанії не було таких баранів, а ми були єдиним колективом.

Високо в горах, де небо таке прозоре, що навіть удень видно зірки, а повітря таке чисте, що його можна пити як божественну амброзію, жив один молодий юнак. Жив він у далекому гірському аулі і ніколи не спускався до долини. Був він сильний, могутній і казково здоровий. У його руках металеві підкови гнулися як м’яка глина, а на плечах вільно поміщався найбільший баран із отари його батька. Але настав час юнакові здобути освіту і вирушив він у великий світ. Через недовгий час, прийшов батькам в аул лист, що юнак сильно захворів. Тож давайте вип’ємо за імунітет, бо в нашому світі стільки зарази, що для того, щоб у ньому вижити — у ньому треба народитись і жити!

Далеко – далеко між горами протікає ріка життя, любові та благодаті. І до неї дуже важко дістатися. Бажаю вам скупатися в цій річці і знайти всесвітнє щастя у своє життя. І напитися цієї води живою і пробудити в душі кохання!

Чим довше витримане вино, тим воно насиченіше і багатше на смак. Давайте ж вип’ємо за те, щоб і наше життя з роками ставало ще кращим. Давайте жити зі смаком!

Дочка мала два яблука, мати попросила одне дати їй. А дочка взяла і обоє надкусила… Мати вже подумала, що її дочка зовсім не любить. Але дочка простягла до мами одне яблуко і каже: «Ось, мамо, це найсмачніше». Вип’ємо за те, щоб ми знали, що навіть якщо нам здається, що трапилося погане, це може бути на благо нам. Не поспішайте з висновками!

На Кавказі, кажуть, найбільше довгожителів. Вчені всі списують це на гірське повітря, а я думаю, що річ в іншому. У горах не вижити без поваги: до старших, до природи, до Батьківщини. Людині, яка має повагу, не соромно ходити землею хоч 100 років. Так вип’ємо за те, щоб прожити життя не просто довго, а ще й гідно!

Найголовніші в житті людини люди — це ті, хто подарував їй життя, це її батьки. І якщо людина поважає, любить і шанує своїх батьків, у неї завжди все буде добре, Бог благословить її за це. Ну а якщо забути і погано відгукуватися про маму чи тата, то людина шукатиме своє щастя і не розумітиме, що воно починається там, де почалося життя. За батьків, за наше джерело благополуччя у всьому.

Всім відомо, що на Кавказі не одне гуляння не обходиться без тосту за жінок. Давайте піднімемо келихи за чарівних і мудрих представниць прекрасної статі, що знаходяться поряд з нами.

Високо в горах, де небо обіймається з вершинами гір, жив великий мудрець. Його мудрість була така велика і відома, що радитися з ним приходили найголовніші вожді навколишніх племен, і ніколи вони не були розчаровані в його порадах. Але одного разу велике лихо прийшло в одне з навколишніх сіл, почали вмирати домашні тварини. І ніхто не міг зрозуміти причини цього нещастя. І тоді старійшини вирішили звернутися за допомогою до мудреця. Вислухав їх мудрець і сказав: Це вам, шановні, до ветеринара треба! Тож давайте вип’ємо за те, щоб кожен займався своєю справою, і якщо у вас виникає проблема, звертайтеся до профільного фахівця! За спеціалістів свого профілю!

 

 

Якось одна дуже мудра людина нічого не сказала.

Високо в горах, серед прекрасних гірських пейзажів, де хмари чіпляються своїми пасмами за білі вершини, на розкішній галявині, повній смарагдової траві, жив-був один гірський козел. І поводив цей козел себе так, як справжнісінький козел – весь час репетував не своїм голосом і норовив когось підчепити на роги або зачепити своїм кудлатим боком. Був він настільки злий, що настав той день, коли довкола зовсім нікого не залишилося. І тоді козел захирів від смутку та здох. І ще довго-довго його самотні кісточки біліли серед прекрасної долини. Тож давайте ж вип’ємо за те, щоб яка б нас не оточувала природа, ми ніколи не були б цапами! Тому що козли вмирають на самоті!

Якось одного мудрого гірського старця запитали: «Чому людина не літає, як птах?». На що мудрець відповів: «Кожен літає по своєму, думки – найкращі крила для людини!» Тож давайте вип’ємо за аеродинаміку, яка дає людині можливість стати подібною до птаха!

Одного разу, один володар далеких країн, переодягся в простолюдина і спустився в аул, подивитися, як живуть місцеві жителі, та й щоб обрати собі дружину. Сподобалися йому троє дівчат. Запросив він їх у палац, сказавши, що владика шукає собі ту, з якою розділить трон. Дві дівчини прийшли в призначений час, одягнені в найдорожчі оздоблення, а третя так і не з’явилася. На другий день він знову спустився в аул, дізнався, де проживає дівчина і прийшов до неї додому. Дівчина проживала в найбіднішому будинку та у величезній родині. Цар запитав, чому вона не прийшла до його палацу, чому не захотіла стати дружиною, стати багатою? Дівчина відповіла, що сім’ю, кохання, честь та щастя неможливо купити ні за які гроші світу. Так, вип’ємо ж друзі за те, щоб сім’ї були в порядку, щоб нас любили не за наш заробіток, а за нашу душу, щоб щастя було в кожному домі, і щоб ніхто не сумнівався в нашій честі!

Одного разу, одного гірського довгожителя запитали: «Шановний, кажуть, що вам скоро виповниться сто двадцять років, скажіть у чому секрет вашого довголіття?» На що мудрий старець відповів глибокодумним довгим мовчанням. І тільки коли запитувач пішов, так і не дочекавшись відповіді, старий зиркнув хитрим оком: «Секрет мій простий, завжди тримай язик за зубами і не відповідай на дурні запитання». Тож давайте вип’ємо за мудрість, що дозволяє відрізняти дурні питання від розумних!

У далекі часи, високо в горах, жив-був один багатий чоловік. Був він багатий завдяки своїй череді овець яких він пестив і плекав як рідних дітей. І ось одного разу прийшло до нього в хату лихо, злодії вкрали всіх його овець. І зрозумів тоді він, що його сім’я залишилася без нічого і помруть вони голодною смертю. Але через кілька днів він побачив, що йдуть до нього його друзі і веде кожен по кілька овець йому в дар! Тож вип’ємо ж за справжніх друзів і щоб їх було багато!

Кавказька мудрість говорить: «Хочеш знайти сильне кохання – шукай закохану жінку. Хочеш знайти віддане кохання — шукай вірну дружину. Хочеш знайти вічне кохання — ніколи не забувай дорогу до материнського будинку». Вип’ємо за безмежне і вічне кохання наших матерів!

Якось до мудреця прийшов юнак. Він спитав мудреця:
– Що таке щастя?
Мудрець, трохи подумавши, сказав:
— Щастя — поняття розтяжне. Для матері щастя – це немовля, для купця – новий кінь. Кожен вибирає собі те, що йому важливіше. От і подумай, чого ти хочеш, що любиш?
Тож вип’ємо за те, щоб кожен з нас усвідомив, у чому його власне щастя.

Десь далеко в горах, де промені сонця, насилу, можуть обдарувати пестощами гірські піки… Там, у маленькому селі, жило чудове плем’я горців. Кожен його представник був гарний, розумний та ідеальний. Але нажаль. Ніхто у світі не зміг захопитися цим фактом. Адже жодна душа про нього просто не знала. Тож вип’ємо за те, щоб наші переваги завжди знаходили відповідну увагу і могли бути оцінені оточуючими.

Давайте вип’ємо за радість! Нехай це буде єдине, що приходить у наше життя без запрошення!

 

 

Говорять, у житті без чорних смуг ніяк. Так от, якщо смуги та чорні — то нехай лише у вигляді чорної ікри, чорного «Мерседесу», чорних діамантів та відпочинку на Чорному морі. За смугасте життя!

За те, щоб душа була сповнена щастям, серце сповнене спокоєм, а думки сповнені грандіозними ідеями!

З гарною компанією, як то кажуть, гріх не випити. Так давайте не грішитимемо, а, піднявши келихи, вип’ємо!

Життя як зебра — смуги чорні, смуги білі… То ж вип’ємо за те, щоб ми зловили щасливу однотонну!

У метро їде чоловік і з сумом думає:
— Життя — туга, дружина — відьма, друзі та родичі— негідники.
За плечем його все це Ангел Хранитель записує і розмірковує:
— Треба ж, завжди тільки похмурі бажання, але виконувати треба.
Так вип’ємо ж за правильні бажання!

Бажаю в житті більше яскравих фарб, приємних моментів і незабутніх вражень!

Давайте вип’ємо за поточний момент. Бо він ніколи не повториться!

Найбільш корисна вправа для рук – підйом келихів. Цілком прибирає головний і зубний біль, значно полегшує взаєморозуміння з оточуючими, робить розв’язними всі проблеми, а всіх жінок перетворює на дивовижних красунь. За корисні фізичні вправи!

Життя як корабель, ми капітани. Тож вип’ємо за те, щоб на цьому кораблі працювали три матроси — Щастя, Здоров’я та Любов!

За мир та злагоду, а хто не згоден, той не з нами.

Давайте вип’ємо за все найкраще! Нехай у наших будинках завжди панують затишок та тепло. Щастя, віра, надія та любов!

Піднімаю келих за все найкраще! За тепло та затишок у домі, за добробут у сім’ї, за позитив та гарний настрій.

За дружбу, за вірних друзів, за кожного з вас присутніх. Всім здоров’я та щастя.

Вип’ємо за тих, хто не п’є!

Бажаю, щоб втілилися в життя всі ваші мрії, нехай кожен день буде наповнений яскравими, радісними подіями та у всьому супроводжують удача та успіх.

Пропоную випити за море та його складові – за будиночок біля моря, за море здоров’я та за море грошей! До дна.

Піднімаю келих за найдобріше та найчарівніше свято — Новий Рік! Давайте вступимо у Новий Рік із новими цілями, новими ідеями та новими силами. Нехай поряд з нами завжди буде нескінченне щастя, заряд бадьорості та позитиву.

Новий Рік неквапливо настає. Вип’ємо за те, щоб грошей у наступному році було так багато, як голок на ялинці; щоб особисте життя сяяло, як вогники гірлянд; щоб доля була такою ж солодкою, як святковий торт!

Усі ми чекаємо від Нового року чудес та здійснення бажань. Нехай цього року відбудуться дива, нехай усі задуми втіляться в реальність. Нехай Новий рік подарує нам багато радості, посмішок та чудового настрою.

Плили на кораблі купець та вчений.
Купець був багатий і віз із собою багато товарів,
а вчений нічого не мав. Піднялася на морі буря,
і корабель зазнав аварії.
Врятувалися лише купець та вчений.
Вони вчепилися за колоду, і хвиля винесла їх на берег.
Бачить купець, що вчений пригорюнився,
і каже йому:
– А тобі що сумувати? Це я своє багатство втратив,
а твоє – все з тобою.
Піднімемо келих за те багатство,
яке не можна втратити – за розум!

Жила-була дівчина незрівнянної краси,
але в неї не було ні чоловіка, ні нареченого.
Справа в тому, що поряд з нею жив мудрець, і він сказав:
– Той, хто зважиться поцілувати красуню – помре!
Всі знали, що мудрець ніколи не помилявся,
тому сотні відважних джигітів дивилися
на дівчину здалеку, не наважуючись навіть
підійти до неї. І раптом одного разу з’явився юнак,
який з першого погляду, як і всі інші,
закохався у красуню. Але він миттєво переліз
через огорожу, підійшов та поцілував дівчину.
– Ах! – вигукнули джигіти. – Зараз він помре!
Але юнак поцілував дівчину ще раз і ще.
І вона відразу погодилася вийти за нього заміж.
– Але як же так? – Вигукнули інші джигіти.
– Ти, мудрець, передрікав, що той хто поцілує
красуню – помре?!
– Так і буде, – відповів мудрець. – Але я ніколи
не казав, що це станеться зараз.
Він помре колись потім, коли після
багатьох років щасливого життя настане його термін.
Тож вип’ємо за тих, хто вміє уважно слухати.
Навіть такі довгі тости!

Лев, осел та лисиця вирішили жити разом
і вирушили на полювання. Вони наловили
багато здобичі, і лев звелів ослу її поділити.
Осел розділив видобуток на три рівні частки
і запропонував леву обирати. Розсердився лев,
зжер осла, а ділити наказав лисиці.
Лисиця звалила весь видобуток в одну купу,
а собі залишила лише зовсім небагато
та запропонувала леву зробити вибір.
Запитав її лев: “У кого ти навчилася
так добре ділити?
– “У з’їденого віслюка!” – відповіла лисиця.
Вип’ємо за те, щоб вчитися на помилках інших,
а не на своїх власних.

Вовки хотіли напасти на отару овець, але ніяк
це їм не вдавалося, бо овець сторожили
Великі собаки. Тоді вирішили вони досягти
свого хитрістю і послали вівцям послів
з проханням видати собак: через них, мовляв, і пішла
ворожнеча, і якщо їх видадуть, то між вовками
і вівцями запанує вічний мир.
Вівці не подумали, що з цього може вийти,
та видали собак.
Тоді вовки легко розправилися з
беззахисною отарою.
Вип’ємо ж за те, щоб не уподібнюватися
ні вовкам, ні вівцям.

Як сказав один мудрий чоловік:
– Не смерть, а життя є випробуванням мужності.
То ж витримаємо з честю це випробування!

Чим більше ми шукаємо сенс життя,
тим менше його у нашому житті.
І навпаки. Відкидаючи сенс життя,
ми наповнюємо своє життя великим змістом.
Так не шукатимемо ж пригод на свою голову!

Струмок, що добіг до моря, побачив перед
собою неоглядні блакитні простори і змішаний
з цією великою блакиттю, не повинен забувати
те джерело високо в горах, від якого почався
його шлях по землі і весь той кам’янистий, вузький,
порожистий, звивистий шлях, який довелося
йому подолати.
Так вип’ємо ж за те,
щоб ми ніколи не забували своїх витоків!

Філософ Діоген сказав: “Бути багатим
і мати багато грошей – не одне й те саме.
По-справжньому багатий той,
хто задоволений своїм життям.
Вип’ємо за багатство!

Поїхали два сусіди на базар вино продавати.
Дорогою сіли перепочити і перекусити.
– Добре б зараз по склянці вина випити! –
зітхнув один.
– Добре добре, але вино ми веземо продавати
і не можна витрачати жодної краплі, – сказав другий.
Тоді перший обшарив кишені, знайшов п’ятак
і каже сусідові:
– Налий мені вина на п’ятачок.
Той налив йому склянку, потім повернув йому п’ятак.
і попросив:
– А тепер ти мені налий.
Так і ходив п’ятак із рук у руки,
поки не спорожніли обидва бурдюки.
Два сусіди захропіли хмільні та задоволені торгівлею.
Тож вип’ємо ж за вдалі угоди!

На Кавказі є повір’я, що час, проведений
з друзями, не зараховується до віку.
Тож вип’ємо за друзів, які зберігають нашу молодість!

Було колись сказано мудрецем:
“Бережись козла спереду, коня ззаду,
а жінки зверху. Бо, коли прозіваєш,
вона сяде до тебе на шию.
Вип’ємо за те, щоб нам на шию
ніхто не сідав!

Як сказав Шота Руставелі: “Що ти сховав,
Те пропало. Що ти віддав, те – твоє!”.
Давайте віддавати один одному тепло душі!
За вас, любі!

Мудреця запитали:
– Чому друзі так легко стають ворогами,
а ось ворогів перетворити на друзів дуже важко?
– Але точно так само і будинок зруйнувати легше,
ніж побудувати, – відповів мудрець, – і посудину
розбити простіше, ніж її зробити, та гроші
витрачати легше, ніж заробити їх.
Пропоную тост за те, щоб ми творили,
а не руйнували.

Мудрець сказав: “Коли прощаєш, отримуєш
задоволення набагато більше, ніж від помсти,
оскільки прощення викликає похвалу,
а помста – каяття.”
Давайе будемо частіше прощати одне одному
наші помилки та промахи і таким чином
отримувати взаємне задоволення!

Йшов дорогою якийсь чоловік із дружиною.
Зустрівся якийсь дурень,
обійняв жінку і поцілував.
Дістав тут чоловік із кишені п’ять карбованців
і подарував дурню. Здивувалася дружина такому вчинку,
а чоловік їй пояснив:
“Ці п’ять карбованців обов’язково його занапастить”.
І справді – не минуло й години,
як почули вони постріл.
Виявляється, прогулювалися дорогою наречений з нареченою.
Дурень побачив їх і подумав – дай і цю поцілую,
Може, десятку подарують. Поцілував він дівчину,
а хлопець розлютився, вистрілив і вбив дурня на місці.
Так вип’ємо ж за те,
щоб ми завжди вкладали гроші у вигідну справу!

Був у батьків єдиний син. Він весело жив,
був щасливий. Стіл ломився, коли він запрошував
друзів. І ось одного разу він зустрів прекрасну
дівчину і вирішив одружитися. Батько каже синові:
– Давай запросимо твоїх друзів.
Син погодився. Настав урочистий день весілля.
Та друзів не було. Нічого не розуміючи, син підійшов
до батька і спитав, що трапилося і чи послав він
запрошення всім друзям. І батько відповів:
– Я надіслав запрошення всім твоїм друзям, але
замість повідомлення про весілля я просив кожного
допомогти тобі. І ти бачиш, що з того вийшло.
Так вип’ємо ж за друзів,
які завжди прийдуть на допомогу!

Як казав Бернард Шоу: Є дві трагедії.
у житті людини: одна – коли її мрія
не здійснюється, інша – коли вона
вже здійснилася”.
Я хочу підняти келихи за те,
щоб наші мрії збувалися,
але на їх місце тут же приходили
ще більш нездійсненні,
які б теж збувалися, і так без зупинки!

Високо в горах Кахетії жив орел із орлицею
і маленькими орлятами. Якось, повертаючись
з полювання вирішив орел випробувати свою орлицю,
перевірити, наскільки вона хоробра, як захищає
гніздо, орлят від чужих … Він одягнув на себе
шкуру тигра і почав повільно підбиратися
до гнізда… Орлиця, побачивши, що тигр крадеться
до гнізда сміливо кинулась на нього.
Вах, як вона його клювала, била крилами,
і рвала пазурами!
І не давши навіть схаменутися скинула на
саме дно найглибшої ущелини.
Так вип’ємо ж за те, щоб у якому б вигляді
чоловік не приходив додому
дружина б його завжди впізнавала!

Якось Фортуна вирішила покласти на стіл
всі свої блага – корони, великі гроші,
маршальські жезли, славу – і, покликавши мудреця,
сказала:
– Вибери собі благо.
Він, не метуючись, пробуючи і зважуючи
кожне благо вибрав золоту середину.
Вип’ємо ж за те,
щоб і ми завжди вибирали золоту середину!

Приходить юнак до вчителя і просить, щоб той
навчив його жити. Вчитель каже:
– Добре. Іди на цвинтар і облай усіх,
хто там лежить. Коли юнак повернувся,
вчитель його спитав:
– Ну як?
Учень відповідає:
– Мовчать.
– Тоді піди і похвали їх. Учень пішов.
Діалог після його повернення:
– Ну як?
– Знову мовчать.
– Ось так і ти роби: хвалять тебе – мовчи,
лають – теж мовчи.
Так вип’ємо за цю мудрість, бо недарма
кажуть: людина два роки вчиться говорити,
а все інше життя – тримати язик за зубами.

Один слуга нахвалював свого пана.
Той запитав у нього: Чому ти мене хвалиш?
Мені здається, ти круглий дурень або ж хочеш
зрадити мене. Невже ти не бачиш у мені
ніяких вад? Тоді ти наче круглий дурень.
Якщо ж бачиш вади мої
і не застерігаєш мене проти них,
значить, ти мене зраджуєш”.
Ось такий мудрий і справедливий пан.
Вип’ємо за справедливість!

Китайська мудрість каже:
“Ті хто не відчуває сорому вже не люди”.
Засоромимося і вип’ємо за цю китайську мудрість!

Одного разу Моллі разом із сином довелося
вирушити до сусіднього села. Він посадив сина
на віслюка, а сам пішов пішки. Через деякий час
їм зустрілися люди і хтось із них сказав:
– Дивіться, літня людина йде пішки,
а молодий їде.
Моллі зсадив сина з сідла, а сам поїхав верхи.
Незабаром їм зустрівся цілий натовп людей,
один із них, подивившись на Моллі та його сина, сказав:
– Подивіться на них! Здоровий чоловік сидить
на віслюку, а маленький йде пішки.
Моллі зліз із осла, пустив його попереду,
а сам із сином пішов пішки.
Пройшли вони трохи та знову
зустріли людей. Один із них сказав:
– Подивіться на них, подивіться на них!
Осел іде порожняком, а вони б’ють собі ноги
по камінню та піску.
Моллі сів на осла і посадив із собою сина.
Проїхали вони ще трохи, і ще раз зустріли
кілька людей, і ті почали сміятися:
– Подивіться на них! Вдвох залізли на осла,
бідолаха і дихнути не може. Моллі потихеньку
зліз із осла, зняв із нього сина, звалив осла
на спину і сказав:
– Здається, я тільки так зможу позбутися
від осудження цих людей.
Тож вип’ємо ж за те, щоб ми ніколи
не звертали уваги на людський осуд,
а впевнено йшли б своєю дорогою!

Зліпив Бог із глини людини, і залишився в нього
невеликий шматочок глини.
– Що тобі зліпити, людино? – спитав Бог.
Чоловік подумав-подумав, і попросив:
– Зліпи мені щастя. Але Бог, хоч і все бачив
і все знав, не знав, що таке щастя.
Дав він глину людині і сказав:
– Зліпи собі сам своє щастя!
Вип’ємо ж за успіхи у цій справі!

До стада мавп прийшла чужа мавпа
і попросилася переночувати.
– Ночуй, – сказав ватажок, – але врахуй, по наших
законам у стаді не повинно бути зайвих,
тому вранці ти маєш піти.
Вранці ватажок перерахував стадо і оголосив:
– Вона не пішла. Тому, за нашими законами,
ми маємо її з’їсти.
З’їли.
– Ви з’їли не ту, – зізналася чужа мавпа.
– Це не важливо, – сказав ватажок,
– Головне дотриматися закону!
Пропоную випити
за неухильне дотримання законів!

Пройшла чутка, ніби в одній ущелині один мисливець
застрелив величезного тигра, і ось усі мисливці
побігли до цієї щасливої ущелини.
А тим часом перший мисливець в іншому місці
убив великого ведмедя. Ватага мисливців
кинулася туди, а мисливець-майстер у третій ущелині
вистежив запеклого барса…
Хто ж, питається, справжній мисливець?
Той, хто шукає здобич сам, або ті,
хто бігає за ним слідом?
Тож вип’ємо ж за те, щоб завжди йти своїм
шляхом і бути справжнім мисливцем

Якось до мудреця прийшли двоє людей,
щоб він допоміг їм вирішити суперечку.
Мудрець уважно вислухав одного з них
і сказав:
– Так, ти абсолютно правий!
Потім довго та зосереджено слухав іншого
і зрештою сказав:
– Так, ти абсолютно правий!
Тоді дружина мудреця здивувалася і сказала йому,
що обидва сперечальники не можуть бути
мають рацію одночасно. Він подумав ще трохи
і відповів їй:
– Знаєш, і ти теж маєш рацію!
Тож давайте вип’ємо за гнучкість мислення!

Якийсь чоловік закопав у землю чимало золота.
Щодня він приходив поглянути на заповітне
місце. Один хитрун помітив це і подумав:
“Піду відкопаю те містечко, що там?”.
Задумано – зроблено: хитрун золото вирив,
а замість нього поклав великий камінь.
Вкотре власник скарбу вирішив
глянути на нього, але, розрив землю,
побачив лише великий камінь. І він гірко заплакав.
Підійшов до нього той, хто вкрав скарби,
і спитав, чому сльози ллє.
– Я закопав тут золото, не бажаючи його витрачати, –
відповів скуповець. – І ось, все золото вкрадено,
а замість нього лежить камінь.
І сказав йому злодій:
– Навіщо ж плакати? Чи не все одно тобі,
золото чи камінь лежить у землі, коли ти не
збирався нічого витрачати?
Піднімемо ж тост за тих,
хто не перетворює свій капітал на подобу каменю,
а витрачає його на радість і благо своє
та своїх друзів та близьких!

На іспиті в автошколі
інструктор запитує курсанта:
– Ось ти їдеш вузькою гірською дорогою.
Зліва стоїть стара жінка, праворуч – молода дівчина.
Кого давитимеш?
– Звісно, бабусю!
– Дурень! Гальмо давити будеш!
Вип’ємо за те, щоб побачивши красиву дівчину
у нас не відмовляли гальма!

Один розумний чоловік сказав:
“Ніщо так не скорочує життя…
як відстань між тостами”.
Давайте вип’ємо за те,
щоб ми жили якнайдовше!

У душі є своя витонченість, своя велич,
яка проявляються у шляхетності вчинків.
Якось до великого шаха привели старого поета,
який образливо відгукнувся про його правління.
Придворні чекали, що шах розгнівається.
Але той вразив їх великодушністю: не просто виявив милість,
але похвалив вірші та нагородив поета.
Був такий фракійський цар Кортіс.
Він щедро заплатив за доставлений йому
чудовий і розкішний посуд, але так як цей
посуд був дуже тендітний, він розбив його,
щоб позбавити себе приводу гніватися на своїх слуг.
Давайте вип’ємо за красу
і шляхетність наших вчинків!

Селянин зібрався помирати і хотів залишити
своїх синів добрими землеробами.
Скликав він їх і сказав:
– Діти, під однією виноградною лозою у
мене закопано скарб.
Тільки селянин помер, як сини схопили
лопати і перекопали всю земельну ділянку.
Скарба не знайшли, зате перекопаний
виноградник приніс багатий урожай.
Вип’ємо ж за справжній скарб – працю.

У молодості здається, що щастя попереду,
у старості здається, що щастя – позаду.
Як його не пропустити?
Напевно, найкраще – радіти теперішньому. Цим і займемось, друзі!

Якось пролився мед, і на нього налетіли мухи.
Але коли загрузли вони і не змогли полетіти,
то вигукнули: “Нещасні ми! За недовгу
насолода занапастили своє життя”.
Так вип’ємо за помірність завжди і в усьому
і будемо пам’ятати, до якого сумного кінця
привела мух їхня жадібність.

Відомо, що з мудрості випливають такі
три можливості: виносити правильні рішення,
безпомилково говорити і безпомилково робити те,
що слід.
Тож давайте ж вип’ємо за наше рішення
зібратися сьогодні тут, за промови,
які ми вимовляємо, і за те,
що ми робимо – п’ємо!

Чим мудра людина відрізняється від розумної?
Мудра людина ніколи не потрапить у таку
ситуацію, з якої розумний із честю вийде.
Так давайте піднімемо келихи за те,
щоб у нас вистачило терпіння бути розумними,
розуму – стати мудрими та мудрості –
залишатися при цьому самими собою!

Стоять три богатирі на роздоріжжі доріг і читають:
“Направо підеш – смерть знайдеш,
прямо підеш – голову залишиш на дорозі,
ліворуч підеш – ідіотом станеш”.
Перший богатир пішов праворуч.
Йшов, йшов, смерті не знайшов.
Другий богатир пішов прямо і бачить
на дорозі велика голова. Хотів він зрушити її,
та не зміг і залишив на дорозі.
Третій богатир пішов ліворуч.
Чи довго, чи коротко йшов, бачить – Змій Горинич.
Дві голови сплять, а третя дивиться.
Відрубав богатир йому голову, а дві прокинулися.
і шиплять: “Ну, ідіот, ну, ідіот!”
Вип’ємо за те, щоб кожен сміливо йшов своїм шляхом,
як би не пудрили йому мізки!

Як мудро зауважив Ґете, юнацькі вади
не слід зберігати до старості,
бо старість приносить свої.
Так вип’ємо ж за мудрість,
яка говорить: кожному – своє.