Один слуга нахвалював свого пана.
Той запитав у нього: Чому ти мене хвалиш?
Мені здається, ти круглий дурень або ж хочеш
зрадити мене. Невже ти не бачиш у мені
ніяких вад? Тоді ти наче круглий дурень.
Якщо ж бачиш вади мої
і не застерігаєш мене проти них,
значить, ти мене зраджуєш”.
Ось такий мудрий і справедливий пан.
Вип’ємо за справедливість!

Китайська мудрість каже:
“Ті хто не відчуває сорому вже не люди”.
Засоромимося і вип’ємо за цю китайську мудрість!

Одного разу Моллі разом із сином довелося
вирушити до сусіднього села. Він посадив сина
на віслюка, а сам пішов пішки. Через деякий час
їм зустрілися люди і хтось із них сказав:
– Дивіться, літня людина йде пішки,
а молодий їде.
Моллі зсадив сина з сідла, а сам поїхав верхи.
Незабаром їм зустрівся цілий натовп людей,
один із них, подивившись на Моллі та його сина, сказав:
– Подивіться на них! Здоровий чоловік сидить
на віслюку, а маленький йде пішки.
Моллі зліз із осла, пустив його попереду,
а сам із сином пішов пішки.
Пройшли вони трохи та знову
зустріли людей. Один із них сказав:
– Подивіться на них, подивіться на них!
Осел іде порожняком, а вони б’ють собі ноги
по камінню та піску.
Моллі сів на осла і посадив із собою сина.
Проїхали вони ще трохи, і ще раз зустріли
кілька людей, і ті почали сміятися:
– Подивіться на них! Вдвох залізли на осла,
бідолаха і дихнути не може. Моллі потихеньку
зліз із осла, зняв із нього сина, звалив осла
на спину і сказав:
– Здається, я тільки так зможу позбутися
від осудження цих людей.
Тож вип’ємо ж за те, щоб ми ніколи
не звертали уваги на людський осуд,
а впевнено йшли б своєю дорогою!

Зліпив Бог із глини людини, і залишився в нього
невеликий шматочок глини.
– Що тобі зліпити, людино? – спитав Бог.
Чоловік подумав-подумав, і попросив:
– Зліпи мені щастя. Але Бог, хоч і все бачив
і все знав, не знав, що таке щастя.
Дав він глину людині і сказав:
– Зліпи собі сам своє щастя!
Вип’ємо ж за успіхи у цій справі!

До стада мавп прийшла чужа мавпа
і попросилася переночувати.
– Ночуй, – сказав ватажок, – але врахуй, по наших
законам у стаді не повинно бути зайвих,
тому вранці ти маєш піти.
Вранці ватажок перерахував стадо і оголосив:
– Вона не пішла. Тому, за нашими законами,
ми маємо її з’їсти.
З’їли.
– Ви з’їли не ту, – зізналася чужа мавпа.
– Це не важливо, – сказав ватажок,
– Головне дотриматися закону!
Пропоную випити
за неухильне дотримання законів!

Пройшла чутка, ніби в одній ущелині один мисливець
застрелив величезного тигра, і ось усі мисливці
побігли до цієї щасливої ущелини.
А тим часом перший мисливець в іншому місці
убив великого ведмедя. Ватага мисливців
кинулася туди, а мисливець-майстер у третій ущелині
вистежив запеклого барса…
Хто ж, питається, справжній мисливець?
Той, хто шукає здобич сам, або ті,
хто бігає за ним слідом?
Тож вип’ємо ж за те, щоб завжди йти своїм
шляхом і бути справжнім мисливцем

 

 

Якось до мудреця прийшли двоє людей,
щоб він допоміг їм вирішити суперечку.
Мудрець уважно вислухав одного з них
і сказав:
– Так, ти абсолютно правий!
Потім довго та зосереджено слухав іншого
і зрештою сказав:
– Так, ти абсолютно правий!
Тоді дружина мудреця здивувалася і сказала йому,
що обидва сперечальники не можуть бути
мають рацію одночасно. Він подумав ще трохи
і відповів їй:
– Знаєш, і ти теж маєш рацію!
Тож давайте вип’ємо за гнучкість мислення!

Якийсь чоловік закопав у землю чимало золота.
Щодня він приходив поглянути на заповітне
місце. Один хитрун помітив це і подумав:
“Піду відкопаю те містечко, що там?”.
Задумано – зроблено: хитрун золото вирив,
а замість нього поклав великий камінь.
Вкотре власник скарбу вирішив
глянути на нього, але, розрив землю,
побачив лише великий камінь. І він гірко заплакав.
Підійшов до нього той, хто вкрав скарби,
і спитав, чому сльози ллє.
– Я закопав тут золото, не бажаючи його витрачати, –
відповів скуповець. – І ось, все золото вкрадено,
а замість нього лежить камінь.
І сказав йому злодій:
– Навіщо ж плакати? Чи не все одно тобі,
золото чи камінь лежить у землі, коли ти не
збирався нічого витрачати?
Піднімемо ж тост за тих,
хто не перетворює свій капітал на подобу каменю,
а витрачає його на радість і благо своє
та своїх друзів та близьких!

На іспиті в автошколі
інструктор запитує курсанта:
– Ось ти їдеш вузькою гірською дорогою.
Зліва стоїть стара жінка, праворуч – молода дівчина.
Кого давитимеш?
– Звісно, бабусю!
– Дурень! Гальмо давити будеш!
Вип’ємо за те, щоб побачивши красиву дівчину
у нас не відмовляли гальма!

Один розумний чоловік сказав:
“Ніщо так не скорочує життя…
як відстань між тостами”.
Давайте вип’ємо за те,
щоб ми жили якнайдовше!

У душі є своя витонченість, своя велич,
яка проявляються у шляхетності вчинків.
Якось до великого шаха привели старого поета,
який образливо відгукнувся про його правління.
Придворні чекали, що шах розгнівається.
Але той вразив їх великодушністю: не просто виявив милість,
але похвалив вірші та нагородив поета.
Був такий фракійський цар Кортіс.
Він щедро заплатив за доставлений йому
чудовий і розкішний посуд, але так як цей
посуд був дуже тендітний, він розбив його,
щоб позбавити себе приводу гніватися на своїх слуг.
Давайте вип’ємо за красу
і шляхетність наших вчинків!

Селянин зібрався помирати і хотів залишити
своїх синів добрими землеробами.
Скликав він їх і сказав:
– Діти, під однією виноградною лозою у
мене закопано скарб.
Тільки селянин помер, як сини схопили
лопати і перекопали всю земельну ділянку.
Скарба не знайшли, зате перекопаний
виноградник приніс багатий урожай.
Вип’ємо ж за справжній скарб – працю.