Оригінальні Кавказькі тости - сторінка 3

Чому орел літає так високо і так впевнено? Тому що вся його сила — у крилах, упевненість — у кожному помаху крила. Його чуття підказує йому те, що неможливо побачити очима. Так нехай у кожному з нас прокинеться такий орел, який вселяє нам впевненість у кожному кроці, дасть можливість відчувати те, чого не видно. Тоді наш політ по життю буде впевненим та стабільним!

Один мудрий аксакал розповів мені історію. Один чоловік, дуже змучений життям важким вирішив повіситися. Коли дійшло до того, що треба засовувати голову в петлю, він раптом згадав, що в холодильнику залишилася пляшка горілки. Вирішив він наостанок, так би мовити, випити чарку. Випив, і повернувся на колишнє місце, і раптом його осяяло, що в житті щось покращилося. Суть така: пам’ятайте, навіть коли зовсім погано, незабаром життя налагодиться!

Кажуть, що мудрість полягає у вчинках. Тож вип’ємо ж за те, щоб добрих вчинків було більше, і мудрість процвітала!

Якось два молоді джигіти посперечалися, які жінки красивіші. Один стверджував, що брюнетки. Інший вважав, що білявки. Вони вирішили запитати у старійшини. Аксакал похитав головою і сказав: «Справжній джигіт, коли його спитають, брюнетки чи блондинки подобаються йому більше, зобов’язаний відповісти: «Так!» За правильні рішення справжніх чоловіків!

Високо — високо в горах, серед чудових снігових вершин, мешкав найсвіжіший і найвільніший вітер. Він був швидкий як удар блискавки, сильний як дев’ятий вал і сміливий як закоханий юнак! Але одного разу, вирішив він поглянути на світ за межами гірських вершин і спустився в долину. І побачив дивовижну річ, створену людськими руками — це був вітряк. Вирішив вільний вітер ближче роздивитися незрозумілу річ, та так і заплутався в лопатях, що вже ніколи не зміг викрутитись. І з того часу так і крутить він млинові крила і не знає більше іншого життя. Тож давайте вип’ємо за те, щоб ніколи цікавість не позбавляла нас свободи!

Один гірський козел вирішив піднятися на вершину найвищої скелі, щоб показати свою перевагу над іншими. Йому довелося дертися не одну годину, і, коли до піку залишалося зовсім небагато, тварина оступилася і зірвалася вниз. Так піднімемо келихи за те, щоб у нашому житті було якнайменше козлів!

Високо-високо в горах жив баранець. І найбільше у світі він хотів так само, як птах, злітати в небо і бачити всю красу гірської природи з висоти пташиного польоту. Всі друзі та рідні казали йому, що це неможливо, що це шалена ідея, що краще просто щипати траву і ходити з місця на місце, що на більший баран не здатний. Але одного разу, задивившись на небо, баранець відстав від отари і його за загривок схопив і підняв у повітря орел. Баранець зрадів і почав розглядати все довкола. У цей момент орел стиснув пазурі на своїх лапах і зламав баранчику хребет, від чого той помер. А випити хочеться за те, щоб наші бажання не змушували нас ризикувати всім, що маємо.

У кавказців є легенда: коли в сім’ї з’являється дитинка, то на додаток до неї з’являються 100 чортів. Коли їй виповнюється рік, то народжується одне янголятко, а чортів стає на одного менше. І так щороку: число ангелів збільшується, а чортів — зменшується. Піднімемо фужери за те, щоб ми дожили до того моменту, коли чортів не залишиться!

Одного аксакала запитали: «Що таке щастя?». Він відповів: «Щастя – це почута пісня. Пісня душі, яку не заглушив шум думок. Вона завжди звучить, але почути її можна лише тоді, коли дозволяєш світові бути прекрасним. Коли твій погляд на світ та думки про нього чисті». Давайте вип’ємо за те, щоб наші думки були стерильними!

Як кажуть аксакали, у житті людина повинна уникати двох типів людей: тих, яким вона не потрібна, і тих, які не потрібні їй. Так піднімемо келихи за всіх нас, які сидять за цим святковим столом. Нехай кожен з нас завжди буде неодмінно комусь потрібен!

Старий мудрець одного разу промовив вагомі слова: «У житті кожної людини завжди є два шляхи. І якщо ви сумніваєтеся, яким вам йти — зупиніться і не йдіть ні по одному. Давайте вип’ємо за наше з вами розуміння моменту, коли треба зупинитись!

Як вулкан, наймогутніший, щоб у вас кипіла кров. Як ураган найсильніший у вас літали думки. Щоби ваші мрії завжди Бог чув. Як у небі світить сонце, нехай душа ваша світиться. І нехай ваше найпотаємніше бажання справдиться!

Один дурний і гордий баран так сильно хотів бути найкращим у своїй зграї, що видерся на найвищу вершину найвищої гори. Почався сильний вітер, усі барани згуртувалися в череду і встояли, але той баран, на жаль, був один і не зміг встояти перед силою вітру. З його черговим поривом він полетів в ущелину і розбився. Тож вип’ємо за те, щоб у нашій компанії не було таких баранів, а ми були єдиним колективом.

Високо в горах, де небо таке прозоре, що навіть удень видно зірки, а повітря таке чисте, що його можна пити як божественну амброзію, жив один молодий юнак. Жив він у далекому гірському аулі і ніколи не спускався до долини. Був він сильний, могутній і казково здоровий. У його руках металеві підкови гнулися як м’яка глина, а на плечах вільно поміщався найбільший баран із отари його батька. Але настав час юнакові здобути освіту і вирушив він у великий світ. Через недовгий час, прийшов батькам в аул лист, що юнак сильно захворів. Тож давайте вип’ємо за імунітет, бо в нашому світі стільки зарази, що для того, щоб у ньому вижити — у ньому треба народитись і жити!

Далеко – далеко між горами протікає ріка життя, любові та благодаті. І до неї дуже важко дістатися. Бажаю вам скупатися в цій річці і знайти всесвітнє щастя у своє життя. І напитися цієї води живою і пробудити в душі кохання!

Чим довше витримане вино, тим воно насиченіше і багатше на смак. Давайте ж вип’ємо за те, щоб і наше життя з роками ставало ще кращим. Давайте жити зі смаком!

Дочка мала два яблука, мати попросила одне дати їй. А дочка взяла і обоє надкусила… Мати вже подумала, що її дочка зовсім не любить. Але дочка простягла до мами одне яблуко і каже: «Ось, мамо, це найсмачніше». Вип’ємо за те, щоб ми знали, що навіть якщо нам здається, що трапилося погане, це може бути на благо нам. Не поспішайте з висновками!

На Кавказі, кажуть, найбільше довгожителів. Вчені всі списують це на гірське повітря, а я думаю, що річ в іншому. У горах не вижити без поваги: до старших, до природи, до Батьківщини. Людині, яка має повагу, не соромно ходити землею хоч 100 років. Так вип’ємо за те, щоб прожити життя не просто довго, а ще й гідно!

Найголовніші в житті людини люди — це ті, хто подарував їй життя, це її батьки. І якщо людина поважає, любить і шанує своїх батьків, у неї завжди все буде добре, Бог благословить її за це. Ну а якщо забути і погано відгукуватися про маму чи тата, то людина шукатиме своє щастя і не розумітиме, що воно починається там, де почалося життя. За батьків, за наше джерело благополуччя у всьому.

Всім відомо, що на Кавказі не одне гуляння не обходиться без тосту за жінок. Давайте піднімемо келихи за чарівних і мудрих представниць прекрасної статі, що знаходяться поряд з нами.

Високо в горах, де небо обіймається з вершинами гір, жив великий мудрець. Його мудрість була така велика і відома, що радитися з ним приходили найголовніші вожді навколишніх племен, і ніколи вони не були розчаровані в його порадах. Але одного разу велике лихо прийшло в одне з навколишніх сіл, почали вмирати домашні тварини. І ніхто не міг зрозуміти причини цього нещастя. І тоді старійшини вирішили звернутися за допомогою до мудреця. Вислухав їх мудрець і сказав: Це вам, шановні, до ветеринара треба! Тож давайте вип’ємо за те, щоб кожен займався своєю справою, і якщо у вас виникає проблема, звертайтеся до профільного фахівця! За спеціалістів свого профілю!

Якось одна дуже мудра людина нічого не сказала.

Високо в горах, серед прекрасних гірських пейзажів, де хмари чіпляються своїми пасмами за білі вершини, на розкішній галявині, повній смарагдової траві, жив-був один гірський козел. І поводив цей козел себе так, як справжнісінький козел – весь час репетував не своїм голосом і норовив когось підчепити на роги або зачепити своїм кудлатим боком. Був він настільки злий, що настав той день, коли довкола зовсім нікого не залишилося. І тоді козел захирів від смутку та здох. І ще довго-довго його самотні кісточки біліли серед прекрасної долини. Тож давайте ж вип’ємо за те, щоб яка б нас не оточувала природа, ми ніколи не були б цапами! Тому що козли вмирають на самоті!

Якось одного мудрого гірського старця запитали: «Чому людина не літає, як птах?». На що мудрець відповів: «Кожен літає по своєму, думки – найкращі крила для людини!» Тож давайте вип’ємо за аеродинаміку, яка дає людині можливість стати подібною до птаха!