Кавказький тост №79

В одному гірському аулі жив Осел. З господарем йому пощастило: той його годував, напував і сильно роботою не завантажував. І все було б чудово, так, ось, осляча порода частенько брала своє. Іде Осел, і легко йому й добре, та ось встане й упреться, просто так. Господар все менше і менше йому доручає, а вперта тварина все нахабніша і нахабніша. Не витримав такого джигіт і продав худобу на каменоломні. Уже там і працювати довелося тяжко, і не впертись – батіг напоготові. Так вип’ємо ж за те, щоб вчасно зупиняти свій характер, щоб не прославитися Ослом і не злякати щастя.