Один слуга нахвалював свого пана.
Той запитав у нього: Чому ти мене хвалиш?
Мені здається, ти круглий дурень або ж хочеш
зрадити мене. Невже ти не бачиш у мені
ніяких вад? Тоді ти наче круглий дурень.
Якщо ж бачиш вади мої
і не застерігаєш мене проти них,
значить, ти мене зраджуєш”.
Ось такий мудрий і справедливий пан.
Вип’ємо за справедливість!

 

 

Китайська мудрість каже:
“Ті хто не відчуває сорому вже не люди”.
Засоромимося і вип’ємо за цю китайську мудрість!

Одного разу Моллі разом із сином довелося
вирушити до сусіднього села. Він посадив сина
на віслюка, а сам пішов пішки. Через деякий час
їм зустрілися люди і хтось із них сказав:
– Дивіться, літня людина йде пішки,
а молодий їде.
Моллі зсадив сина з сідла, а сам поїхав верхи.
Незабаром їм зустрівся цілий натовп людей,
один із них, подивившись на Моллі та його сина, сказав:
– Подивіться на них! Здоровий чоловік сидить
на віслюку, а маленький йде пішки.
Моллі зліз із осла, пустив його попереду,
а сам із сином пішов пішки.
Пройшли вони трохи та знову
зустріли людей. Один із них сказав:
– Подивіться на них, подивіться на них!
Осел іде порожняком, а вони б’ють собі ноги
по камінню та піску.
Моллі сів на осла і посадив із собою сина.
Проїхали вони ще трохи, і ще раз зустріли
кілька людей, і ті почали сміятися:
– Подивіться на них! Вдвох залізли на осла,
бідолаха і дихнути не може. Моллі потихеньку
зліз із осла, зняв із нього сина, звалив осла
на спину і сказав:
– Здається, я тільки так зможу позбутися
від осудження цих людей.
Тож вип’ємо ж за те, щоб ми ніколи
не звертали уваги на людський осуд,
а впевнено йшли б своєю дорогою!

Зліпив Бог із глини людини, і залишився в нього
невеликий шматочок глини.
– Що тобі зліпити, людино? – спитав Бог.
Чоловік подумав-подумав, і попросив:
– Зліпи мені щастя. Але Бог, хоч і все бачив
і все знав, не знав, що таке щастя.
Дав він глину людині і сказав:
– Зліпи собі сам своє щастя!
Вип’ємо ж за успіхи у цій справі!

До стада мавп прийшла чужа мавпа
і попросилася переночувати.
– Ночуй, – сказав ватажок, – але врахуй, по наших
законам у стаді не повинно бути зайвих,
тому вранці ти маєш піти.
Вранці ватажок перерахував стадо і оголосив:
– Вона не пішла. Тому, за нашими законами,
ми маємо її з’їсти.
З’їли.
– Ви з’їли не ту, – зізналася чужа мавпа.
– Це не важливо, – сказав ватажок,
– Головне дотриматися закону!
Пропоную випити
за неухильне дотримання законів!

 

 

Пройшла чутка, ніби в одній ущелині один мисливець
застрелив величезного тигра, і ось усі мисливці
побігли до цієї щасливої ущелини.
А тим часом перший мисливець в іншому місці
убив великого ведмедя. Ватага мисливців
кинулася туди, а мисливець-майстер у третій ущелині
вистежив запеклого барса…
Хто ж, питається, справжній мисливець?
Той, хто шукає здобич сам, або ті,
хто бігає за ним слідом?
Тож вип’ємо ж за те, щоб завжди йти своїм
шляхом і бути справжнім мисливцем

Якось до мудреця прийшли двоє людей,
щоб він допоміг їм вирішити суперечку.
Мудрець уважно вислухав одного з них
і сказав:
– Так, ти абсолютно правий!
Потім довго та зосереджено слухав іншого
і зрештою сказав:
– Так, ти абсолютно правий!
Тоді дружина мудреця здивувалася і сказала йому,
що обидва сперечальники не можуть бути
мають рацію одночасно. Він подумав ще трохи
і відповів їй:
– Знаєш, і ти теж маєш рацію!
Тож давайте вип’ємо за гнучкість мислення!

Якийсь чоловік закопав у землю чимало золота.
Щодня він приходив поглянути на заповітне
місце. Один хитрун помітив це і подумав:
“Піду відкопаю те містечко, що там?”.
Задумано – зроблено: хитрун золото вирив,
а замість нього поклав великий камінь.
Вкотре власник скарбу вирішив
глянути на нього, але, розрив землю,
побачив лише великий камінь. І він гірко заплакав.
Підійшов до нього той, хто вкрав скарби,
і спитав, чому сльози ллє.
– Я закопав тут золото, не бажаючи його витрачати, –
відповів скуповець. – І ось, все золото вкрадено,
а замість нього лежить камінь.
І сказав йому злодій:
– Навіщо ж плакати? Чи не все одно тобі,
золото чи камінь лежить у землі, коли ти не
збирався нічого витрачати?
Піднімемо ж тост за тих,
хто не перетворює свій капітал на подобу каменю,
а витрачає його на радість і благо своє
та своїх друзів та близьких!

На іспиті в автошколі
інструктор запитує курсанта:
– Ось ти їдеш вузькою гірською дорогою.
Зліва стоїть стара жінка, праворуч – молода дівчина.
Кого давитимеш?
– Звісно, бабусю!
– Дурень! Гальмо давити будеш!
Вип’ємо за те, щоб побачивши красиву дівчину
у нас не відмовляли гальма!

Один розумний чоловік сказав:
“Ніщо так не скорочує життя…
як відстань між тостами”.
Давайте вип’ємо за те,
щоб ми жили якнайдовше!

 

 

У душі є своя витонченість, своя велич,
яка проявляються у шляхетності вчинків.
Якось до великого шаха привели старого поета,
який образливо відгукнувся про його правління.
Придворні чекали, що шах розгнівається.
Але той вразив їх великодушністю: не просто виявив милість,
але похвалив вірші та нагородив поета.
Був такий фракійський цар Кортіс.
Він щедро заплатив за доставлений йому
чудовий і розкішний посуд, але так як цей
посуд був дуже тендітний, він розбив його,
щоб позбавити себе приводу гніватися на своїх слуг.
Давайте вип’ємо за красу
і шляхетність наших вчинків!

Селянин зібрався помирати і хотів залишити
своїх синів добрими землеробами.
Скликав він їх і сказав:
– Діти, під однією виноградною лозою у
мене закопано скарб.
Тільки селянин помер, як сини схопили
лопати і перекопали всю земельну ділянку.
Скарба не знайшли, зате перекопаний
виноградник приніс багатий урожай.
Вип’ємо ж за справжній скарб – працю.

У молодості здається, що щастя попереду,
у старості здається, що щастя – позаду.
Як його не пропустити?
Напевно, найкраще – радіти теперішньому. Цим і займемось, друзі!

Якось пролився мед, і на нього налетіли мухи.
Але коли загрузли вони і не змогли полетіти,
то вигукнули: “Нещасні ми! За недовгу
насолода занапастили своє життя”.
Так вип’ємо за помірність завжди і в усьому
і будемо пам’ятати, до якого сумного кінця
привела мух їхня жадібність.

Відомо, що з мудрості випливають такі
три можливості: виносити правильні рішення,
безпомилково говорити і безпомилково робити те,
що слід.
Тож давайте ж вип’ємо за наше рішення
зібратися сьогодні тут, за промови,
які ми вимовляємо, і за те,
що ми робимо – п’ємо!

Чим мудра людина відрізняється від розумної?
Мудра людина ніколи не потрапить у таку
ситуацію, з якої розумний із честю вийде.
Так давайте піднімемо келихи за те,
щоб у нас вистачило терпіння бути розумними,
розуму – стати мудрими та мудрості –
залишатися при цьому самими собою!

Стоять три богатирі на роздоріжжі доріг і читають:
“Направо підеш – смерть знайдеш,
прямо підеш – голову залишиш на дорозі,
ліворуч підеш – ідіотом станеш”.
Перший богатир пішов праворуч.
Йшов, йшов, смерті не знайшов.
Другий богатир пішов прямо і бачить
на дорозі велика голова. Хотів він зрушити її,
та не зміг і залишив на дорозі.
Третій богатир пішов ліворуч.
Чи довго, чи коротко йшов, бачить – Змій Горинич.
Дві голови сплять, а третя дивиться.
Відрубав богатир йому голову, а дві прокинулися.
і шиплять: “Ну, ідіот, ну, ідіот!”
Вип’ємо за те, щоб кожен сміливо йшов своїм шляхом,
як би не пудрили йому мізки!

Як мудро зауважив Ґете, юнацькі вади
не слід зберігати до старості,
бо старість приносить свої.
Так вип’ємо ж за мудрість,
яка говорить: кожному – своє.

Бик скаржився ослу:
– Розчарувався я в коровах: ліниві,
товсті, дурні.
– Мабуть, я теж розчаруюсь у коровах, –
відповідав осел.
– А ти чому? – здивувався бик.
– Розумієш, якщо я розчаруюсь у людях,
то отримаю по хребту, а якщо в коровах –
то це цілком безпечно…
Друзі, пропоную випити за те, щоб ми
ніколи не розчаровувалися у людях!

Плили на кораблі купець та вчений.
Купець був багатий і віз із собою багато товарів,
а вчений нічого не мав. Піднялася на морі буря,
і корабель зазнав аварії.
Врятувалися лише купець та вчений.
Вони вчепилися за колоду, і хвиля винесла їх на берег.
Бачить купець, що вчений пригорюнився,
і каже йому:
– А тобі що сумувати? Це я своє багатство втратив,
а твоє – все з тобою.
Піднімемо келих за те багатство,
яке не можна втратити – за розум!

Жила-була дівчина незрівнянної краси,
але в неї не було ні чоловіка, ні нареченого.
Справа в тому, що поряд з нею жив мудрець, і він сказав:
– Той, хто зважиться поцілувати красуню – помре!
Всі знали, що мудрець ніколи не помилявся,
тому сотні відважних джигітів дивилися
на дівчину здалеку, не наважуючись навіть
підійти до неї. І раптом одного разу з’явився юнак,
який з першого погляду, як і всі інші,
закохався у красуню. Але він миттєво переліз
через огорожу, підійшов та поцілував дівчину.
– Ах! – вигукнули джигіти. – Зараз він помре!
Але юнак поцілував дівчину ще раз і ще.
І вона відразу погодилася вийти за нього заміж.
– Але як же так? – Вигукнули інші джигіти.
– Ти, мудрець, передрікав, що той хто поцілує
красуню – помре?!
– Так і буде, – відповів мудрець. – Але я ніколи
не казав, що це станеться зараз.
Він помре колись потім, коли після
багатьох років щасливого життя настане його термін.
Тож вип’ємо за тих, хто вміє уважно слухати.
Навіть такі довгі тости!

 

 

Лев, осел та лисиця вирішили жити разом
і вирушили на полювання. Вони наловили
багато здобичі, і лев звелів ослу її поділити.
Осел розділив видобуток на три рівні частки
і запропонував леву обирати. Розсердився лев,
зжер осла, а ділити наказав лисиці.
Лисиця звалила весь видобуток в одну купу,
а собі залишила лише зовсім небагато
та запропонувала леву зробити вибір.
Запитав її лев: “У кого ти навчилася
так добре ділити?
– “У з’їденого віслюка!” – відповіла лисиця.
Вип’ємо за те, щоб вчитися на помилках інших,
а не на своїх власних.

Вовки хотіли напасти на отару овець, але ніяк
це їм не вдавалося, бо овець сторожили
Великі собаки. Тоді вирішили вони досягти
свого хитрістю і послали вівцям послів
з проханням видати собак: через них, мовляв, і пішла
ворожнеча, і якщо їх видадуть, то між вовками
і вівцями запанує вічний мир.
Вівці не подумали, що з цього може вийти,
та видали собак.
Тоді вовки легко розправилися з
беззахисною отарою.
Вип’ємо ж за те, щоб не уподібнюватися
ні вовкам, ні вівцям.

Як сказав один мудрий чоловік:
– Не смерть, а життя є випробуванням мужності.
То ж витримаємо з честю це випробування!

Чим більше ми шукаємо сенс життя,
тим менше його у нашому житті.
І навпаки. Відкидаючи сенс життя,
ми наповнюємо своє життя великим змістом.
Так не шукатимемо ж пригод на свою голову!

Струмок, що добіг до моря, побачив перед
собою неоглядні блакитні простори і змішаний
з цією великою блакиттю, не повинен забувати
те джерело високо в горах, від якого почався
його шлях по землі і весь той кам’янистий, вузький,
порожистий, звивистий шлях, який довелося
йому подолати.
Так вип’ємо ж за те,
щоб ми ніколи не забували своїх витоків!

Філософ Діоген сказав: “Бути багатим
і мати багато грошей – не одне й те саме.
По-справжньому багатий той,
хто задоволений своїм життям.
Вип’ємо за багатство!

Поїхали два сусіди на базар вино продавати.
Дорогою сіли перепочити і перекусити.
– Добре б зараз по склянці вина випити! –
зітхнув один.
– Добре добре, але вино ми веземо продавати
і не можна витрачати жодної краплі, – сказав другий.
Тоді перший обшарив кишені, знайшов п’ятак
і каже сусідові:
– Налий мені вина на п’ятачок.
Той налив йому склянку, потім повернув йому п’ятак.
і попросив:
– А тепер ти мені налий.
Так і ходив п’ятак із рук у руки,
поки не спорожніли обидва бурдюки.
Два сусіди захропіли хмільні та задоволені торгівлею.
Тож вип’ємо ж за вдалі угоди!

На Кавказі є повір’я, що час, проведений
з друзями, не зараховується до віку.
Тож вип’ємо за друзів, які зберігають нашу молодість!

Було колись сказано мудрецем:
“Бережись козла спереду, коня ззаду,
а жінки зверху. Бо, коли прозіваєш,
вона сяде до тебе на шию.
Вип’ємо за те, щоб нам на шию
ніхто не сідав!