Оригінальні Кавказькі тости - сторінка 3

Кажуть, що на Кавказі багато довгожителів, бо там чудовий клімат. Це дійсно так, але не це головне. Головне для довгого щасливого життя – це дружба, кохання та підтримка близьких людей. Решта не так важливо. Тож давайте піднімемо келихи за те, щоб у нас все це було.

Один маленький, але дуже гордий баранчик вирішив відірватися від стада, і його з’їли вовки. Давайте вміти дружити і ніколи не забувати про друзів.

У горах жила людина. Почався сильний ураган, до нього постукали троє мандрівників. Вони попросили ночівлю. Але будинок був маленький, і помістився б лише один мандрівник. І тоді вони назвали себе, Гроші, Щастя та Любов. Хазяїн пустив Любов. Увійшла Любов, з’явилося Щастя, прийшли Гроші.

Десь далеко-далеко над горами літає птах щастя і шукає людину, якій його має подарувати. Давайте ж вип’ємо за те, щоб цей птах відвідав кожного з нас і подарував частинку щастя. І ми всі житимемо довго і щасливо, не знаючи ні в чому потреби.

Один мудрий кавказький старець сказав: “Багаті ми не тим, що маємо в кишенях, а тим ми багаті, що в серці та душі у нас”. Тож давайте вип’ємо за багатство у всьому!

Кожен щасливий по-своєму. Хтось прагне грошей, хтось слави. А істина одна – сім’я кожному потрібна. За те, щоби ми всі цінували своїх рідних!

Один кавказький мудрець сказав: «Для мене зоряне небо це не просто небо. Кожна зірка означає душу прекрасної і доброї серцем людини, яка прожила гідне і чесне життя, і знайшла життя на небі». Тож давайте вип’ємо за те, щоб ми прожили гідне, щасливе і порядне життя, і стали зірками!

Один дуже сильний і гордий джигіт був настільки гордий, що ніколи не брав допомоги ні від кого. І ось одного разу він йшов пізно додому, оступився, упав і зламав ногу. Піднятися і дійти до будинку він не міг, а через свою гордість не хотів нікого кликати на допомогу. І так знесилів, що вночі замерз і помер. Тож давайте вип’ємо за те, щоб ми були гордими, але завжди розуміли, що є ситуації, з якими без дружньої допомоги не впоратися. За дружбу, любі мої.

Давайте піднімемо келихи за стійкість духу, непохитного, як Еверест, за стрімкість, рішучість та волелюбність, як у орла. І нехай до цих якостей завжди додається здоров’я міцне, як найкраще вино!

Кажуть, що мудрість полягає у вчинках. Тож вип’ємо ж за те, щоб добрих вчинків було більше, і мудрість процвітала!

Чому орел літає так високо і так впевнено? Тому що вся його сила — у крилах, упевненість — у кожному помаху крила. Його чуття підказує йому те, що неможливо побачити очима. Так нехай у кожному з нас прокинеться такий орел, який вселяє нам впевненість у кожному кроці, дасть можливість відчувати те, чого не видно. Тоді наш політ по життю буде впевненим та стабільним!

Один мудрий аксакал розповів мені історію. Один чоловік, дуже змучений життям важким вирішив повіситися. Коли дійшло до того, що треба засовувати голову в петлю, він раптом згадав, що в холодильнику залишилася пляшка горілки. Вирішив він наостанок, так би мовити, випити чарку. Випив, і повернувся на колишнє місце, і раптом його осяяло, що в житті щось покращилося. Суть така: пам’ятайте, навіть коли зовсім погано, незабаром життя налагодиться!

Один гірський козел вирішив піднятися на вершину найвищої скелі, щоб показати свою перевагу над іншими. Йому довелося дертися не одну годину, і, коли до піку залишалося зовсім небагато, тварина оступилася і зірвалася вниз. Так піднімемо келихи за те, щоб у нашому житті було якнайменше козлів!

Якось два молоді джигіти посперечалися, які жінки красивіші. Один стверджував, що брюнетки. Інший вважав, що білявки. Вони вирішили запитати у старійшини. Аксакал похитав головою і сказав: «Справжній джигіт, коли його спитають, брюнетки чи блондинки подобаються йому більше, зобов’язаний відповісти: «Так!» За правильні рішення справжніх чоловіків!

Високо — високо в горах, серед чудових снігових вершин, мешкав найсвіжіший і найвільніший вітер. Він був швидкий як удар блискавки, сильний як дев’ятий вал і сміливий як закоханий юнак! Але одного разу, вирішив він поглянути на світ за межами гірських вершин і спустився в долину. І побачив дивовижну річ, створену людськими руками — це був вітряк. Вирішив вільний вітер ближче роздивитися незрозумілу річ, та так і заплутався в лопатях, що вже ніколи не зміг викрутитись. І з того часу так і крутить він млинові крила і не знає більше іншого життя. Тож давайте вип’ємо за те, щоб ніколи цікавість не позбавляла нас свободи!

Одного аксакала запитали: «Що таке щастя?». Він відповів: «Щастя – це почута пісня. Пісня душі, яку не заглушив шум думок. Вона завжди звучить, але почути її можна лише тоді, коли дозволяєш світові бути прекрасним. Коли твій погляд на світ та думки про нього чисті». Давайте вип’ємо за те, щоб наші думки були стерильними!

Високо-високо в горах жив баранець. І найбільше у світі він хотів так само, як птах, злітати в небо і бачити всю красу гірської природи з висоти пташиного польоту. Всі друзі та рідні казали йому, що це неможливо, що це шалена ідея, що краще просто щипати траву і ходити з місця на місце, що на більший баран не здатний. Але одного разу, задивившись на небо, баранець відстав від отари і його за загривок схопив і підняв у повітря орел. Баранець зрадів і почав розглядати все довкола. У цей момент орел стиснув пазурі на своїх лапах і зламав баранчику хребет, від чого той помер. А випити хочеться за те, щоб наші бажання не змушували нас ризикувати всім, що маємо.

У кавказців є легенда: коли в сім’ї з’являється дитинка, то на додаток до неї з’являються 100 чортів. Коли їй виповнюється рік, то народжується одне янголятко, а чортів стає на одного менше. І так щороку: число ангелів збільшується, а чортів — зменшується. Піднімемо фужери за те, щоб ми дожили до того моменту, коли чортів не залишиться!

Як вулкан, наймогутніший, щоб у вас кипіла кров. Як ураган найсильніший у вас літали думки. Щоби ваші мрії завжди Бог чув. Як у небі світить сонце, нехай душа ваша світиться. І нехай ваше найпотаємніше бажання справдиться!

Як кажуть аксакали, у житті людина повинна уникати двох типів людей: тих, яким вона не потрібна, і тих, які не потрібні їй. Так піднімемо келихи за всіх нас, які сидять за цим святковим столом. Нехай кожен з нас завжди буде неодмінно комусь потрібен!

Старий мудрець одного разу промовив вагомі слова: «У житті кожної людини завжди є два шляхи. І якщо ви сумніваєтеся, яким вам йти — зупиніться і не йдіть ні по одному. Давайте вип’ємо за наше з вами розуміння моменту, коли треба зупинитись!

Далеко – далеко між горами протікає ріка життя, любові та благодаті. І до неї дуже важко дістатися. Бажаю вам скупатися в цій річці і знайти всесвітнє щастя у своє життя. І напитися цієї води живою і пробудити в душі кохання!

Один дурний і гордий баран так сильно хотів бути найкращим у своїй зграї, що видерся на найвищу вершину найвищої гори. Почався сильний вітер, усі барани згуртувалися в череду і встояли, але той баран, на жаль, був один і не зміг встояти перед силою вітру. З його черговим поривом він полетів в ущелину і розбився. Тож вип’ємо за те, щоб у нашій компанії не було таких баранів, а ми були єдиним колективом.

Високо в горах, де небо таке прозоре, що навіть удень видно зірки, а повітря таке чисте, що його можна пити як божественну амброзію, жив один молодий юнак. Жив він у далекому гірському аулі і ніколи не спускався до долини. Був він сильний, могутній і казково здоровий. У його руках металеві підкови гнулися як м’яка глина, а на плечах вільно поміщався найбільший баран із отари його батька. Але настав час юнакові здобути освіту і вирушив він у великий світ. Через недовгий час, прийшов батькам в аул лист, що юнак сильно захворів. Тож давайте вип’ємо за імунітет, бо в нашому світі стільки зарази, що для того, щоб у ньому вижити — у ньому треба народитись і жити!